Саме генетичний метод останніми роками привертає дедалі більше уваги клініцистів. На відміну від дихального чи толерантного тестів, він не потребує голодування, тривалої підготовки пацієнта чи відміни препаратів, дає однозначний результат незалежно від поточного стану кишкової мікрофлори чи супутнього прийому антибіотиків і може виконуватися в будь-якому віці. Такий тест визначає саме генетичну схильність до первинної (дорослої) форми гіполактазії, тому особливо цінний для диференціації первинної форми від вторинної та інших причин зі схожою симптоматикою.
Як це працює? Активність лактази жорстко запрограмована в наших генах. За це відповідає ген LCT (від англ. Lactase gene), діяльність якого регулюється сусіднім геном MCM6. У більшості ссавців (і багатьох людей) після припинення грудного вигодовування рівень лактази природним чином знижується.
Генетичний маркер LCT-13910 C/T Основним об’єктом дослідження є поліморфізм у ділянці гена MCM6. Тут можливі три варіанти (генотипи):
- CC (гомозиготи): асоціюється з низькою активністю лактази в дорослому віці. Люди з таким генотипом зазвичай мають непереносимість лактози.
- TT (гомозиготи): забезпечує високу активність ферменту протягом усього життя. Це так звана «лактазна персистенція» — здатність пити молоко без проблем.
- CT (гетерозиготи): зазвичай вказує на достатню активність лактази, хоча можлива часткова недостатність.
Чому генетичний тест — це важливо? На відміну від дихальних тестів, генетичне дослідження (зазвичай це мазок з порожнини рота або аналіз крові) дозволяє чітко розрізнити:
- Первинну гіполактазію: зумовлену генами, яка залишиться з людиною назавжди.
- Вторинну гіполактазію: тимчасовий стан, викликаний пошкодженням кишківника через інфекції або інші хвороби (наприклад, целіакію), що може зникнути після лікування основної причини.
Якщо генетичний тест показує відсутність схильності (генотип TT), а симптоми є — причину дискомфорту варто шукати в іншому, наприклад, у чутливості до білків молока або інших захворюваннях шлунково-кишкового тракту.